Районна газета

ПРО СТАН ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ ПРОЯВАМ КОРУПЦІЇ

Україна посіла 130-те місце серед 180-ти країн у світовому Індексі сприйняття корупції (СРІ) за 2017 рік. Про це йдеться у щорічному рейтингу, оприлюдненому міжнародною організацією Transparency International

Поруч із нею з таким же результатом - Гамбія, Іран, М’янма та Сьєрра-Леоне. Тим часом Росія набрала на один бал менше і посіла у рейтингу 135 місце. Таким чином, за винятком Росії,  у рейтингу TI Україна стала найкорумпованішою країною Європи. 

Скорочення хабарництва та інших форм корупції – це одна з так званих цілей сталого розвитку суспільства, що мають бути втілені до 2030 року. В даний час, глобальні масштаби цих негативних явищ великі: сума хабарів щороку складає один трильйон доларів, розкрадання з різних фондів становлять понад 2,5 трильйони доларів. Разом - це понад 5% від загальної вартості усіх світових товарів і послуг, тобто світового ВВП.

Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”).

Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків.

Корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень, а також порушень етики поведінки посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, пов'язаних з вчиненням цих правопорушень. 

Ст. 3 ЗУ «Про запобігання корупції» передбачено вичерпний перелік осіб, що визнаються суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону. Вказані суб’єкти поділено на три великі групи:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування – державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

2) особи, яких для цілей цього Закону прирівнюють до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - посадові особи юридичних осіб публічного права; особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);

(Державні та комунальні підприємства та інші юридичні особи, які створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування є юридичними особами публічного права).

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми; інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією.

Одним із корупційних правопорушень є конфлікт інтересів

Закон України «Про запобігання корупції»  розмежовує поняття реального та потенційного конфлікту інтересів. Згідно зі ст. 1 Закону, потенційний конфлікт інтересів – це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Водночас, реальний конфлікт інтересів – це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

При цьому, під поняттям приватний інтерес мається на увазі будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Джерелом приватного інтересу можуть бути лише приватні, позаслужбові відносини. Приватний інтерес в окремих випадках може виникати й зі службових повноважень, тобто полягати у зацікавленості в ухваленні або неухваленні певних рішень, результатах службових розслідувань, дисциплінарних провадженнях, за наслідком яких особа може понести юридичну відповідальність тощо.

Як вбачається з ст. 1 Закону, близькими особами є особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.

Обмеження спільної роботи близьких осіб та конфлікт інтересів

Відповідно до ст. 27 Закону, особи, зазначені у підпунктах "а""в"-"з" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Конкретно ця вимога стосується осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Положення про обмеження спільної роботи близьких осіб не поширюються на:

  • народних засідателів і присяжних;
  • близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв’язку з набуттям одним з них статусу виборної особи;
  • осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.

Коли може виникнути конфлікт інтересів

Найчастіше конфлікт інтересів виникає, коли особа, що приймає рішення про використання державних коштів у вигляді державних контрактів, субсидій і т.п. має будь-які відносини з компанією або організацією, яка є одним з претендентів на отримання цих коштів у випадках розподілу державних коштів на конкурсній основі. Особливо висока ймовірність виникнення конфлікту інтересів, якщо члени або керівники конкурсної комісії, яка приймає рішення про розподіл коштів одночасно, є керівниками компаній або громадських організацій, що претендують на фінансування.

Також конфлікт інтересів на державній службі виникає внаслідок існування можливостей для зловживання владою. Наявність службових повноважень надає державним службовцям можливості управляти значними матеріальними та людськими ресурсами. Державні службовці мають широкий доступ до інформації, можуть кардинально впливати на долю конкретної людини, що сприяє створенню умов для виникнення конфлікту інтересів.

Якщо одна з вказаних вище осіб підозрює, що при виконанні своїх посадових обов’язків може прийняти рішення в умовах потенційного або реального конфлікту інтересів, вона зобов’язана діяти так, як зазначено в Законі (дивись нижче). Відповідним чином повинен діяти і керівник особи.

Як діяти при підозрі про конфлікт інтересів

Згідно зі ст. 28 Закону, особи, зазначені у пунктах 12 ч. 1 ст. 3 Закону (в тому числі посадові особи юридичних осіб публічного права), зобов’язані: 

  • вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
  • повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
  • не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
  • вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити передбачені Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у розділі 5 Закону.

Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням пізніше було виявлено конфлікт інтересів.

Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:

  • усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
  • застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
  • обмеження доступу особи до певної інформації;
  • перегляду обсягу службових повноважень особи;
  • переведення особи на іншу посаду;
  • звільнення особи.

Відповідальність

За порушення вказаних вище вимог Закону передбачена адміністративна відповідальність, а якщо вчинення дій в умовах конфлікту інтересів призвели до тяжких наслідків, то в деяких випадках і кримінальна відповідальність.

Кримінальна відповідальність можлива, зокрема, за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України). 

Так, зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Істотною шкодою вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.